ПАРАДОКСИ ФОРТЕПІАННОГО ВИЯВЛЕННЯ ТРАДИЦІОНАЛІЗМУ Й МОДЕРНУ В УКРАЇНІ І СВІТІ

Анотація

Мета цієї роботи – осмислити в історично апробованих стильово-ціннісних виявленнях епохальної атрибутивної сумісності традиціоналізму й модерну-авангарду в мистецтві значимість внесків українських авторів у прото-традиціоналізм ХІХ і традиціоналізм ХХ сторіччя на матеріалі фортепіанних композицій і композицій з фортепіано. Методологічна основа роботи будується на герменевтичному та компаративно-культурологічному ракурсах інтонаційного підходу школи Б. Асаф’єва в Україні, що представлено в працях Д. Андросової, О. Козаренка, О. Маркової, А. Соколової та інших визначних науковців. Також висвітлено суттєві ідеї культурно-історичної школи, втілені Г. Вьольфліном, культурологічний наратив Р. Барта. Провідними методами дослідження стали: дискурсивний, історично-компаративний, мистецтвознавчо-стильовий. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що запропоновано визначення суттєвих ознак виразної семантики прототрадиціоналізму і традиціоналізму ХІХ – початку ХХ століття у фортепіанній пролонгації; розроблено самостійний варіант проєкцій античного катарсису в художність фортепіанної творчості українських композиторів, парадоксальність втілення художності в них полягає у гармонічному поєднанні фольклоризму й академічної архітектоніки німецької і французької шкіл. Висновки. Метафоричність становить атрибуцію художнього мислення, є демонстрацією механізму сполучення принципово різного, що була народжена літургічно-містеріальними дійствами релігійно-богослужбового призначення. Музичні проєкції «катарсису» Виготського цікаві прямою опорою музичної архітектоніки на літургійно-церковні надбання музичного академізму, додавання до яких тем-образів, сприйнятих від національної фольклорної традиції, ще й у фортепіанному поданні «легкого» звучання виразної якості, містить у своїй основі ємну метафору, що поєднує вельми різні смислові утворення в цілісність культурно-умовної «другої реальності». Ефект шевченківської поемності, жанрово-композиційні показники якої, сприйняті від бардівської поетики, охоплюють суто національно-буттєву подієвість і відносини, становив об’єктивно-історично могутню методологічну основу для творчості українських митців, насамперед музикантів-композиторів.