СОЦІАЛЬНІ ТА ЕСТЕТИЧНІ ФУНКЦІЇ СТРУННО-ЩИПКОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У МИСТЕЦТВІ XVI–XVII CТОЛІТЬ

Анотація

Мета роботи – усвідомити соціально-ідейну детермінацію виходу струнно-щипкових інструментів, гітари в їх ряду на провідне положення у європейському інструменталізмі ренесансної доби, що відповідало провідному положенню в культурному розкладі Іспанії та Франції в ряду європейських країн і націй названого історичного періоду. Методологічна основа – герменевтичний аспект інтонаційного підходу до специфіки струнних інструментів спадкоємців школи Б. Асаф’єва в Україні в особах Д. Андросової, Г. Волкової, О. Козаренка, Т. Левицької, О.Маркової, О. Рощенко, А. Соколової з їх опорою на історично-описовий, стильово-компаративний аналіз, на міждисциплінарний принцип співвіднесення культурних шарів і способів мислення, як це має місце в працях В. Вернадського, О. Лосєва, Ю. Кристєвої та інших видатних науковців культурологічного спрямування в пізнанні. Наукова новизна результатів дослідження – уперше в Україні висунута гіпотеза пояснення закономірного смислу превалювання струнних смичкових у добу Ренесансу на відміну від опірності смичкових на етапах готики й барокового періоду; вперше гітара осмислена у функції соціально-привілейованого інструментарію ренесансного соціуму, з паралелями до інструменталізму лицарського шару козацтва української «золотої доби». Виведені доповнення щодо смислу прийняття гітари як національного інструмента Іспанії з акцентуацією сакрального навантаження гітарного звукоутворення з витоками в ранньохристиянській практиці Древльозахідного Православ’я. Висновки. Струнно-щипкові інструменти, передусім лютня та гітара, становили фундамент інструментального оснащення Ренесансу, що відверто черпав із традицій Античності, насамперед Давньої Греції, а це відповідало пошукам Католицтвом контактів із Православ’ям у протистоянні протестантизму німецького культурного ареалу. Візантійська традиція в умовах галліканської Франції, провізантійської Іспанії, ягеллонської Великої Польщі, частиною якої була Україна, гуситської Чехії тощо органічно розвивала греко-візантійську ученість і артистизм, спираючись на традиції раннього Християнства й культуру духовної музики струнно-щипкового виявлення. Різка зміна церковної політики Католицтва із середини XVII століття з вибудовуванням «німецької культурної ідеї», яка стала базисом секуляризованої музики Віденської школи, відсторонила інструментарій, пов’язаний із візантійською традицією, а це лютнева група і гітара, від участі у формуванні музичної класики італо-німецького стрижня. Підйом Реставрації і бідермаєра на її основі оживив «кельтську хвилю» відродження культури Древльозахідного Православ’я, породивши бідермаєрівський розквіт гітарного мистецтва, що активно ввійшло в артистичний і академічно-музичний вжиток.