МІСТЕРІАЛЬНА АТРИБУТИКА МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Мета цього дослідження – усвідомити специфіку містеріальності з ХХ на ХХІ століття як подання театралізованої моделі містерії до містеріалізації оперного дійства, минаючи художню самодостатність останнього. Методологічна основа – герменевтично орієнтовані мистецтво- та культурологічні дослідження щодо розвитку праць Ж. Бодріяра, Ю. Крістевої, в Україні О. Рощенко, О. Маркової та інших авторів. Наукова новизна – виділення специфіки містеріалізації музичного театру від ХІХ до ХХІ століття з огляду на художню основу спадщини Нового часу й перетворення мистецького продукту на культурно ідеальний здобуток «нової опери» та її пролонгацію в сучасності. Висновки. Містеріальність, заявлена творчістю Р. Вагнера й термінологічно закріплена в назві його останньої опери «Парсифаль», від ХІХ ст. явлена стала в художній типології оперності, хоча і суттєво перетвореної драматургічно й образно-тематично. Вихід містерії К. Дебюссі «Мучеництво св. Себастіана» за драмою Г. д’Аннунціо декларує розрив із театральністю назвою дійства, фактично залишаючи останнє в руслі художнього «наслідування життя», у цьому разі «наслідування містерії». Кінцевою точкою еволюції у ХХ столітті опери в містерію як таку подає О. Мессіан у композиції «Св. Франциск Ассизький», що відображує церковно-дидактичну драму на зразок барокової seria, подаючи усталені в їх сакральній затребуваності комплекси тем-образів О. Мессіана, що пройшли визнання в цьому сенсі у 1940–1950-ті роки. Художній рівень, як і в практиці seria, відсторонюється занадто довгою тривалістю дії (4,5 години), що утримується на довірі до образу Святості, персоніфікованому в головному персонажі опери, і шануванні національної гордості Франції в особі О. Мессіана (невдовзі, через 9 років після прем’єри, після смерті композитора, у 1992 р. об’явленого Католицькою церквою Святим). А це вже аспект не мистецької «ілюзії буття», а ритуал життя як такий.